12 березня останні населені пункти
Широківського району було звільнено від нацистської навали. Окупація району
тривала 940 днів і ночей. За цей час було знищено мирних жителів понад 2000
чоловік. На каторжні роботи до Німеччини відправлено понад 2500 юнаків і
дівчат. Усього на фронтах Другої Світової
війни воювало 1350 широчан, багато з них загинуло у боях за Батьківщину. Зі звільненням
Широківського району завершилося і звільнення Дніпропетровської області.
Людські долі – незбагненні, життєві
стежки – незвідані… Скільки їх – солдат і мирних жителів – перетнулися на несповідимих
шляхах війни і пов’язалися один з одним навіки… Саме в пекельний час війни доля
звела просту дівчину-селянку з с.Новоселівка Олександру Толкачову з
тяжкопораненим командиром кулеметного взводу гвардії молодшим лейтенантом Вадимом
Сидуром.
Про долю цих двох людей та про перипетії
воєнної доби йшлося сьогодні під час
краєзнавчого портрету «Сільська Мадонна В.Сидура», підготовленого для учнів
Широківської філії МЦППВ бібліотекарем філії та бібліотекарем по краєзнавству Широківської
книгозбірні до 95-річчя від дня народження відомого скульптора-монументаліста.
Він повинен був загинути на війні. Розривна
куля снайпера влучила йому прямо в обличчя – нижче ока і скроні. Ніхто тоді, у
1944 році, не думав, що Вадим Сидур виживе. Була лише одна людина, яка свято в
це вірила – Олександра. І вона доклала всіх зусиль, щоб підняти пораненого на
ноги. Саме з її рук відбулося це диво воскресіння… Воскресіння не просто
людини, чоловіка, а майбутнього визначного художника і скульптора, чиї роботи і
понині прикрашають площі й художні галереї багатьох міст Європи та Америки.
Розповідь ведучих супроводжувалася
переглядом відеопрезентації, створеної на основі фактів про життя та творчість
Вадима Абрамовича. Також під час заходу у виконанні бібліотекаря філії звучали
вірші митця. Це ще одна до кінця незвідана сторінка його біографії.
Мабуть, кожній жінці від народження
визначена роль Берегині, а ще – Мадонни. У Вадима Сидура було три Мадонни. Першою
з них була, певно, мама, яка дала життя. Третьою стала дружина Юлія, котра в 16
років, за велінням закоханого серця, не роздумуючи, вийшла заміж за інваліда
війни, стала його Музою й Берегинею. А от другою і є саме Олександра Толкачова,
яка врятувала життя митцеві на війні й зберегла для цілого світу Майстра. І
вдвічі нам приємніше, що Олександра Василівна – наша землячка, проста
українська сільська жінка, а знана далеко за межами України. Вона відзначена
званням «Праведник народів світу» (1995 р.), ізраїльською меморіальною медаллю
з нагоди 50-ї річниці перемоги над нацистами, а також має Диплом, який
засвідчує, що їй присвоєно звання «Українська мадонна».
Пишаємося нашими героями!
Немає коментарів:
Дописати коментар